Україна...

Епіграф
Остання людність:
хазяйновиті, щирі, гостинні люди, а хати в них маленькі-гарненькі, побілені; поряд мальви ростуть… Все як у казці, проте вийде чоловік з хати, подивиться на хатинку сусіди і зціпивши зуби, промовить:
“А, бодай вона згоріла…”
У класі мовчанка.
-Ну, хто це? Що не знаєте? Чого мовчите?
Тихенький голос з останньої парти:
-Зате ми гарно співаємо…
(Москалів.Нет)

Я люблю свою країну. Я патріотка. Я не божевільна і не фанатка, просто я люблю той край, де я народилася.
Але деякі речі мене не влаштовують.
Вчора було започатковано День Національного Прапору. Мета - щоб через декілька років національний прапор був у кожній родині.
Навіщо? Щоб підняти національну свідомість?
Прапором?
Якби країна піклувалася про своїх жителів, насамперед про пенсіонерів, які свої життя поклали на те, щоб ми жили у повноцінній країні; якби уряд думав про людей; якби люди жили християнськими цінностями; якби нам було не байдуже; якби мені не доводилося стверджувально відповідати на питання "а что, хохлы завистливые?"...
Села, поля, дороги, промисловість, містечка, міста, люди... Все це потребує піклування, догляду, терпіння, уваги...
А в чому це буде проявлятись - це вже від нас залежить...